У формі міжнародної конференції з мирної деколонізації постросійського простору. Про це повідомляє оргкомітет Форуму.

Намічається, що учасники конференції узгодять рішення щодо мирного демонтажу РФ; визначать межі майбутніх незалежних держав; створять механізм розподілу активів-боргів нинішньої РФ; а також напрацюють базові параметри пристрою постросійського простору, особливо в перші кілька перехідних років.

Результатом цієї роботи передбачається ухвалення Меморандуму про припинення існування Російської Федерації та Декларації Незалежності Конфедерації Сибір. 

Наведемо цікаві  роздуми  українського публіциста Тараса Шамайди про поневолених народів та про майбутнє російських колоній.

1. Будь-який світ із Росією – лише пауза перед новим російським нападом. І навіть військова поразка Москви чи тривалі міжнародні санкції не означають усунення російської загрози.

Росію неможливо окупувати, як антигітлерівська коаліція окупувала Німеччину. Але неможливо і денацифікувати, демілітаризувати та демократизувати ззовні.

Єдиний шлях звільнення підданих РФ від рабства, а світу від російської небезпеки – розпад в'язниці народів. А єдиним двигуном такого розпаду можуть бути лише національні та регіональні рухи всередині РФ.

2. Нам слід насамперед подолати штучні перешкоди у власних головах. Подолати провінційне мислення («це непідйомне завдання»), ізоляціонізм («яка різниця, що там за поребриком») та зневіру («ці народи не хочуть свободи»).

Сьогодні «на всіх мовах все мовчить». Поневолені народи відчувають жорстоку асиміляцію. Москва щосили ліпить з них один народ і використовує як гарматне м'ясо.

Але національні рухи мають властивість за лічені роки набирати надзвичайної сили, а вчорашні слухняні раби – усвідомлювати себе представниками народу, який прагне свободи. Досить порівняти, наприклад, силу українського руху за незалежність 1914 року і, скажімо, 1919 року. Або у 1986 та 1991 році.

3. Перенесення ненависті українців з росіян на бурятів, чеченців та інші поневолені народи є частиною російської стратегії. Непропорційно більшість представників цих народів у російських військах в Україні є для Москви засобом їхнього фізичного винищення, а також сіяння ворожнечі між ними та українцями. І те, й інше полегшує асиміляцію цих народів та ускладнює розпад імперії.

Справедливо вимагаючи покарання для кожного, хто прийшов зі зброєю в Україну, важливо усвідомлювати, що всі вони незалежно від етнічного походження є російськими злочинцями, а не представниками своїх народів.

Приналежність багатьох убивць до поневолених народів РФ не робить справу звільнення цих народів і розвалу імперії менш важливою. Так само, як злочини, скоєні українцями у складі радянських військ у Чехословаччині чи Афганістані, не робили менш важливим розпад СРСР та незалежність України.

4. Представники поневолених народів, які борються за свої права, створили Лігу вільних націй. Вони провели два форуми вільних народів і ухвалили  «Декларацію про деколонізації Росії» , в якій оприлюднили план подальших дій.

5. Навіть на громадському рівні співробітництво українців із національними рухами народів РФ має велике значення для обох сторін.

Те, що саме у Києві  відбулася інавгурація Інязора  (головного старійшини) ерзянського народу Сиреся Боляєня та що пан Сиресь зі зброєю в руках став на захист України, закладає міцні основи взаємин між Україною та майбутньою ерзянською державою. До речі, нещодавнє звернення Інязора до мешканців Республіки Мордовії за тиждень лише у Facebook подивилося понад 2 мільйони людей.

6. На державному рівні можна зробити набагато більше. Ще в 2019 році Верховна Рада з ініціативи тодішнього голови комітету із закордонних справ Ганна Гопко ухвалила звернення до світової спільноти про  засудження порушень прав корінних народів РФ .

Нещодавно секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данилов заявив про необхідність деколонізації Росії та надання поневоленим Москвою народам можливості реалізувати  право самовизначення .

Важливо, щоб державна політика з цього питання не обмежувалася заявами, а мала системний характер. Україна має всі можливості, щоб сприяти розвитку національних рухів різними засобами – від інформаційної підтримки до формування національних збройних підрозділів. І деякі з цих кроків уже робляться.

7. Україна має не лише підтримувати національні рухи в РФ, а й переконувати в цьому Європу та світ.

Захід має подолати страх перед розвалом Російської імперії. Загрозою для Європи та світу є подальше існування РФ, а не її дезінтеграція. Європа та Америка повинні не гальмувати розпад РФ, як це робили з СРСР у 1991 році, а, навпаки, зробити цей процес максимально керованим та мирним. І в боротьбі проти путінського режиму поставити насамперед на національні та регіональні рухи, а не на міфічних «хороших росіян».

8. Деколонізація Росії є ключовою умовою для миру та безпеки в Україні, і не лише в Україні. Тому всіляка підтримка цього процесу є завданням кожного відповідального українця. Йдеться не про якесь штучне розчленування, а про те, щоб дати поневоленим народам свободу. А людям, які живуть на захоплених Москвою просторах, – можливість назавжди порвати з російською ідентичністю та усвідомити свою приналежність до цих вільних країн та народів.

9. В'язниця народів звалиться. І від цього виграють усі. І народи Росії, які стануть вільними. І самі росіяни, які зможуть зайнятися власним життям, а не загарбницькими війнами, засудять російський імперіалізм і військових злочинців і через каяття вийдуть з міжнародної ізоляції.