Росія наближає свій розпад, продовжуючи війну, Кубань, Бєлгородська область, Курська область та інші регіони РФ можуть спробувати стати незалежними, вважає політолог Максим Розумний.

Крим, Донбас, частина Херсонської області та Запоріжжя – не перші території України, які намагається привласнити Росія. Президент України Володимир Зеленський нагадав про це світові, підписавши указ "Про території Російської Федерації, історично заселені українцями". Українському уряду президент доручив розробити план дій щодо збереження національної ідентичності українців у Росії: на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині (це сучасні Краснодарський край, Бєлгородська, Брянська, Воронезька, Курська та Ростовська області РФ).

Політолог, доктор політичних наук, філософ Максим Розумний розповів, на що був спрямований "історичний" указ Зеленського, чи справді Київ претендує на Курськ, Брянськ, Воронеж та низку інших територій РФ, чому Росія почала нервувати через ініціативу Зеленського і чому це небезпечно для Москви, чому може початися процес розпаду РФ, а також чому Кубань, Бєлгородська область та інші регіони РФ можуть вирішити піти у вільне плавання.

Наскільки доцільною і своєчасною ви вважаєте таку ініціативу, як ви її оцінюєте? Наскільки це необхідно в розпал війни?

Своєчасність цього указу можна оцінити саме за логікою війни: вона є додатковим інструментом ідеологічного та психологічного тиску на ворога. І це однозначно боляче вдарило по ворогу, оскільки реакція Росії на це дуже гостра.

У нинішній ситуації цей крок мав сенс, адже додав нового виміру та більшої симетрії нашому протистоянню. Адже Росія постійно висуває до нас свої претензії, а Україна завжди оборонялася. А в указі Зеленського йдеться про утиски українських громад і людей українського етнічного походження та їх асиміляцію на території РФ, що можна вважати певною симетричною відповіддю на російський тиск. У цьому сенсі, безумовно, є логіка.

Якщо говорити про реальний зміст ініціативи президента, наші можливості та поточну ситуацію, то цей указ навряд чи дасть поштовх до змін у практичній площині та вирішення проблем, які окреслені в указі. Також малоймовірно, що після цього зміниться становище українських громад та українців у РФ.

Ця проблема дуже давня, адже українізм послідовно знищувався в Російській Федерації щонайменше 20 років. Знищуються будь-які українські інституції, будь-які культурні інституції тощо. Зокрема, ми пам'ятаємо, як на початку 2000-х років було знищено Бібліотеку української літератури в Москві. А зараз, під час війни, навіть просто називати себе українцем і просто говорити українською в Росії небезпечно.

Те, що написано в указі, очевидно, корисно в абстрактній або теоретичній площині. Але, по-перше, вона навряд чи буде реалізована, а, по-друге, навряд чи буде ефективною. Скоріше, це символічний жест у смисловому просторі російсько-української війни.

Тобто, якщо уряд почне виконувати вказівки Зеленського, які містяться в указі, швидше за все, це не матиме практичних наслідків?

Я думаю так. Ця політика не буде ефективною найближчим часом у тому сенсі, в якому вона сформульована в указі. Як ми захистимо українську національну меншину в Росії від асиміляції, якщо ми не зможемо захистити свою землю від російської армії? Ми намагаємося, намагаємося, але поки що це якісь незрівнянні цінності.

Подавати позови проти Росії за те, що в РФ немає українських шкіл, або за те, що значна частина людей, які мають українське етнічне походження, зараз ідентифікують себе як етнічні росіяни? Також буде дуже складно домогтися якоїсь юридичної відповідальності для Росії за це.

Скоріше, це привід для певних політичних заяв, журналістських проявів і виступів президента. Але в практичному плані цих кроків або не буде, або вони будуть дуже незначними.

Чи можна вважати указ Зеленського, як кричать у Росії, «територіальними претензіями України» на Кубань, Бєлгородську область тощо? Всі ці землі перераховані в указі.

Перелік земель – це, мабуть, найбільш провокативна частина цього указу, адже все інше вже багато разів озвучувалося і заявлялося різними інституціями, в тому числі на державному рівні, зокрема, про необхідність симетричного підходу до забезпечення прав етнічних меншин.

Наявність переліку конкретних територій у виконавчому указі – цікавий поворот, який справді має резонанс. Тут все відбувається, згідно з російським прислів'ям «на злодія і шапка горить». Тобто росіяни трактують цю ситуацію за власною логікою: якщо вони заявляють, що землі півдня чи сходу України були заселені людьми російського походження за часів панування Російської імперії, то, на їхню думку, це привід направити туди російські війська та відібрати ці території в України.

У сучасному світі, не кажучи вже про його цивілізовану частину, наприклад, Європу, це абсолютно не пов'язані між собою речі. Адже є етнічні землі, і є населення цих земель, яке має свою ідентичність. І це не територіальна претензія – це предмет багаторічних суперечок на рівні державних інституцій.

Красномовний приклад протиріч між Угорщиною та Румунією щодо прав угорської меншини на території Румунії. Але ніхто не трактує це (принаймні поки що) як територіальну претензію.

Тому те, що росіяни одразу почали трактувати цей досить мирний указ у контексті територіальних претензій, говорить більше про те, що у них в голові, а не про те, що міститься в цьому указі.

Ця істерія з боку Росії виглядає дивно, адже Москва чудово бачить і розуміє можливості України, розуміє, що ЗСУ не підуть "звільняти" ці території, що Київ не буде заявляти про свої права на ці землі на міжнародному рівні. Навіщо тоді така істерика? Чи небезпечна ця тема для Росії навіть на рівні публічного обговорення?

Так, я згоден з вашою останньою тезою про небезпеку. Це та небезпека, яка з'являється в тилу російського наступу на українську незалежність.

По-перше, ця істерія абсолютно в дусі та контексті російського наративу про агресивний характер київського режиму, про нацистів при владі, про екзистенційну загрозу «русскому миру» та Росії як такій із боку Заходу. А Україну трактують у Москві як авангард цього нового «хрестового походу» проти «русского мира». Тобто в уяві росіян ми маємо дуже великі ресурси і дуже агресивні, тому від нас можна очікувати всього.

По-друге, ця істерія – це можливість вкотре мобілізувати російського міщанина черговою загрозою. Адже згода на війну та її підтримка в російському суспільстві зберігаються за рахунок того, що на адресу Росії та «російського народу» постійно надходять якісь загрози. Росіянам постійно кажуть, що їм щось загрожує з боку України, а тому з цим треба боротися. Загрозою можна вважати все, що завгодно: гендерно-нейтральні туалети, ракети з ядерними боєголовками в безпосередній близькості від Москви, територіальні претензії Києва на Кубань, Ростов, Курськ та інші регіони РФ. Все це сприймається росіянами в один рядок.

Однак конкретний ефект цей указ може мати, коли в Росії на тлі соціально-економічних і політичних криз почнуться процеси дезінтеграції і деградації державності. У такій ситуації згадані Зеленським окремі місцеві еліти російських регіонів можуть відкликати цей указ, який відкриє певний простір для власної гри. Тобто цей указ підштовхне місцеві еліти до якихось політичних та ідеологічних кроків. У цьому сенсі дійсно є певна небезпека для Росії.

Поговоримо про людей, які проживають на територіях Росії, які згадуються в указі президента. В указі, зокрема, йдеться, що необхідно "розробити план дій щодо збереження національної ідентичності українців у Росії". З вашої точки зору, чи є там люди, які ідентифікують себе українцями, чи російській пропаганді вдалося «оформити» всіх у типового росіянина, а, отже, там нема чого тримати?

Що стосується «типової російської», культурної, мовної та релігійної уніфікації, то насправді в сучасній Російській Федерації цього немає. Та й українці там не з найбільш вираженою різницею. Адже в Росії багато мусульман, тюркських народів тощо, і на цьому тлі українці взагалі мало чим відрізняються від росіян у розумінні російського суспільства. Існує навіть таке поняття, як «слов'яни», і його, в принципі, вже починають ототожнювати з «росіянами». "Росіянами" там вважаються всі, хто має білу шкіру і розмовляє російською. У цьому сенсі, звичайно, етнічна приналежність українців знаходиться під загрозою і стрімко погіршується.

Але навіть це не є головною перешкодою для виконання цього указу на сьогоднішній день. Перш за все, в умовах сьогодення ми говоримо про національну ідентифікацію, тобто ідентифікацію з Україною такою, якою вона є сьогодні, з точки зору Росії – націоналістичною та прозахідною. Таке ідеологічне та політичне позиціонування є неприйнятним для 90% і більше етнічних українців, які проживають на цій російській території. Іншими словами, більшість тих, хто має українське етнічне походження і проживає на цих територіях, є «патріотами» Росії.

Я знаю це з власного досвіду, тому що у мене багато родичів, які проживають на прилеглих територіях, зокрема, в Ростовській області. Крім того, десь у 2004 році разом з Михайлом Гориним (український дисидент і політв'язень – ред.) і делегація Всесвітньої координаційної ради об'їздила всі ці території та зустрілася з місцевими організаціями українців. Тоді ми побачили, що немає жодних ознак того, що ці люди підтримують Україну і якимось чином засуджують імперські претензії Росії. В основному ці люди орієнтовані на імперську традицію та імперську політику Росії. Іноді вони навіть більш імперські, ніж етнічні росіяни з Костроми, Твері та інших частин РФ.

До речі, ні для кого не секрет, що південь Росії традиційно давав дуже великий відсоток за першу відверто фашистську російську партію - Ліберально-демократичну партію, тобто там був великий відсоток прихильників Жириновського.

Тому нам сьогодні дуже важко розраховувати на когось. Навряд чи хтось там очікує від України захисту їхніх етнічних прав.

І якою може бути реакція Заходу на такий указ Зеленського? Чи буде це сприйматися там як додатковий аргумент на користь України, який покаже, що наша країна вже не вперше стикається з тим, що Росія захоплює українські території? Чи, навпаки, Захід може побоюватися, що Україна, повернувши Крим і Донбас, згодом візьметься за повернення інших територій?

Думаю, реакція Заходу буде ближчою до другого варіанту. Тобто це викличе певні підозри на Заході, а не співчуття і підтримку, тому що західні ліберальні демократії дуже обережно і підозріло ставляться до будь-якого педалювання етнічного питання. На це є певні причини: протягом усього ХХ століття в Європі відбувалися дуже драматичні події, пов'язані з розмежуванням етнічних територій.

Тому будь-який натяк на те, що одна країна має підвищений інтерес до території іншої країни за етнічною ознакою, буде сприйнятий на Заході із застереженнями.

Звичайно, можна виправдатися тим, що в цьому указі не йдеться про якісь територіальні претензії та політичні кроки, а лише про захист меншин, що на Заході завжди сприймається добре і спокійно. Але навряд чи ми отримаємо якусь суттєву підтримку та співчуття в цьому питанні.

Якщо Україна коли-небудь дійсно поставила собі за мету повернути ці території, то за яких умов це стане можливим? Зараз, звичайно, це здається фантастичним сценарієм, але все ж таки. Якщо розпад Російської Федерації є обов'язковою умовою, то наскільки це ймовірно?

Сьогодні повернення Бєлгородської області, Воронезької області, Кубані тощо як політичного завдання виглядає не дуже реалістично.

Але, в цілому, якщо мислити послідовно, то в цьому є певна логіка і закономірність. Якщо Росія продовжить боротьбу, її ресурси швидко вичерпаються. Вже сьогодні Фонд національного добробуту Росії напівпорожній.

Бойовими діями Росія буде виснажена, в тому числі демографічно. Як наслідок, там відбуватимуться соціально-економічні кризи та подальша деградація регіонів. Зокрема, в регіонах РФ з тюркським населенням, наприклад, в Поволжі і на Уралі, вже дозрівають процеси дистанціювання від Москви. Якщо фінансування цих регіонів припиниться, то все це цілком ймовірно. А тюркські регіони відріжуть Сибір, де розташовані основні російські ресурси. Після цього охочих годувати Москву залишиться дуже мало, і тоді у людей на півдні Росії з'явиться бажання самим вирішувати свою долю. За цих умов знайдуться люди, які пам'ятатимуть про свої зв'язки з Україною.

Єдине, що я зовсім не впевнений, що ці регіони захочуть приєднатися до України. Точніше, я впевнений, що вони цього не захочуть. Скоріш за все, можна розраховувати на створення там відносно дружніх місцевих автономій, режимів тощо. У цьому сенсі нам потрібно зараз працювати з місцевими елітами, щоб вони не бачили в Україні та відносинах з нею загрозу для себе і не вважали нас своїм ворогом, а, навпаки, бачили в цьому перспективу, можливості та певний комфорт.

Виходить, що більш імовірно, що в разі розпаду РФ будуть не «Бєлгород-наші» або «Воронеж-наші», а БНР і Угорська Народна Республіка, тобто «Бєлгородська народна республіка» і «Воронезька народна республіка»?

Так. Скоріше, буде «Південно-Русский край» та/або «Велика Кубанська Республіка», з якими Україна матиме дружні та особливі відносини, принаймні на якийсь невизначено довгий перехідний період.